Was the OUN a Fascist Movement? A Historian's Honest Answer

Interwar period Ukraine Last updated: 18/07/2026 21 min read

The question Russia keeps imposing

“Can the OUN — Melnyk’s faction or Bandera’s — be classed among fascist organizations?” This question, Zaitsev notes, is constantly imposed by the Russian side, because for Kremlin propaganda “Bandera” is a universal label. His answer is measured: “you can, but you shouldn’t.”[1]

Why “you can”? Because the OUN did indeed have certain fascist features and was influenced by fascism — the historian does not whitewash this. Why “you shouldn’t”? Because classing the OUN as fascist erases a fundamental distinction: unlike fascist parties in power (the Italian one, the Nazi one, Romania’s Legionary movement), the OUN was first and foremost a national-liberation organization. That is why the more accurate term is “proto-fascist”: a movement that had some features of fascism and could potentially have become full-fledged fascism — but only under different circumstances[1].

Fascism, Nazism, nationalism: three different things

The very label “Banderite-Nazi” works only because it conflates three concepts that in fact are not equivalent to one another. This is spelled out separately by historian Ihor Shchupak (director of the Tkuma Ukrainian Institute for Holocaust Studies) in a webinar with the channel’s author: most Russians do not distinguish Nazism from nationalism at all — for them these are “the same thing”[14].

All three are worth untangling. Fascism is a fuzzy concept: historians have no single definition, and it is stretched to cover Mussolini’s Italian fascism, Spanish Francoism, and German Nazism alike. But Italian fascism built a corporative state and lacked the extreme racial antisemitism of Nazism — for a time, there were even Jews among the activists of the fascist party[15]. Nazism is narrower and more specific: a far-right current based on a biological pseudo-racial theory (a hierarchy of races, with “Aryans” above all) plus anticommunism and antisemitism, carried into the practice of state-building in 1933–1945[16]. Nationalism, meanwhile, is an altogether different category: historians count more than 15 of its varieties, and the core idea of political nationalism is achieving one’s own state; it is characteristic of subjugated peoples and can be either left-wing or right-wing. Without such constructive nationalism, no nation-state would have come into being — not India, not Bangladesh, not Ukraine. A classic European example is the Italian Risorgimento: in the second half of the 19th century the fragmented Italian states united around the Kingdom of Sardinia (Piedmont) into a single nation — through the efforts of Mazzini, Cavour, Garibaldi, and King Victor Emmanuel II. Ukrainian nationalism set itself the same task — to gather the Ukrainian lands, divided among four states, into one independent state, only half a century later[25]. Its opposite is chauvinism (asserting the dominance of one’s own ethnic group at the expense of others) and its imperial variety — great-power chauvinism, which Shchupak sees in both the Russian Empire and present-day Russia[17].

That the concept of “fascism” really is blurry was acknowledged even by the classics who studied it. The Italian semiotician Umberto Eco, in his essay “Ur-Fascism” (The New York Review of Books, 1995), declined a single definition and instead set out a list of symptomatic features of “Ur-Fascism” — fourteen in all (the video says “ten points,” which is inaccurate)[26]. Tellingly, Eco knew fascism not from books: as a child, in 1942 (at ten, not nine as the interlocutor says), he won the first provincial prize of the Ludi Juveniles competition for an essay praising Benito Mussolini. This example rather warns against labels: the presence of individual “features of fascism” in a biography or a movement does not yet make a person or an organization fascist — what matters is the whole configuration, not isolated coincidences. That is precisely why the OUN’s “proto-fascist” features (the section above) do not equal fascism.

This shows why the Kremlin’s equation is false at every step: the OUN is nationalism (a movement for the statehood of a subjugated people), not Nazism (racial theory + the Holocaust); and to project “Nazism” onto Ukrainians from a state that itself lives by great-power chauvinism is a substitution of concepts. None of this removes the questions surrounding the OUN’s proto-fascist features or participation in violence (see below), but it separates the real history from the label.

There is a telling inversion here, too. In one of the disputes a pro-Russian interlocutor reproaches Dribnytsia with the slogan “Ukraine above all” — supposedly, that is Nazism. The historian answers with a fact: a genuine Russian fascist party did exist in history. In the 1930s, in Harbin, in the Japanese puppet state of Manchukuo, Konstantin Rodzaevsky’s Russian Fascist Party operated — with black shirts, a swastika, and a raised-arm salute[27]. Dribnytsia calls “Glory to Russia” its official slogan — though the party’s documented slogan was “God, Nation, Labour,” so that particular attribution should be treated with caution. The thrust of the inversion is not weakened by this: “Glory to Russia” is today shouted by Russian youth and by Putin himself (including on the anniversary of the annexation of Crimea), whereas “Ukraine above all” is a slogan of defending one’s own land against aggression. Every slogan, the historian stresses, has meaning in a concrete situation, not in the abstract: the real fascism in this pair is on the Russian, not the Ukrainian, side.

Where the OUN came from

To assess the OUN, it is worth knowing what it was from the outset. The Organization of Ukrainian Nationalists was created in Vienna in 1929 (at the First Congress of Ukrainian Nationalists) by Colonel Yevhen Konovalets — a participant in the Ukrainian Revolution of 1917–1921, commander of the Sich Riflemen, who under Skoropadsky’s Hetmanate headed a military unit of the Ukrainian state. At that moment Ukrainians had no state of their own: Poland occupied Galicia and Volhynia, Transcarpathia went to Czechoslovakia, Bukovina and southern Bessarabia to Romania, and the largest part became the Soviet Ukrainian SSR. The OUN’s aim was direct — the struggle for an independent, united Ukraine.

In 1938 Soviet intelligence killed Konovalets with a bomb in Rotterdam (the executor was NKVD agent Pavel Sudoplatov, and the order was given personally by Stalin). Andrii Melnyk took over the organization, and in 1940 it split into two wings — the OUN(m) and the revolutionary OUN(b) headed by Stepan Bandera; both sought the same goal, differing only in the tactics for achieving it[23].

1941: the fork in the road that never happened

Such a chance did exist — in the event of achieving its own state. In 1941 the OUN(b) proclaimed the restoration of Ukraine’s independence. But Hitler did not recognize this independence — and thereby crossed out the possible fascist path. From that moment the OUN’s struggle began, including against fascism: it abandoned its orientation toward fascist states[2].

From 1943–1944 (the Third Grand Assembly of the OUN, the platform of the Ukrainian Supreme Liberation Council) the movement began to evolve toward democratic nationalism, abandoning the integral nationalism of the 1930s. Even Bandera, in his last articles before his murder, used the concepts of democracy and tolerance — though whether this was sincere conviction or political expediency in life in the West, Zaitsev leaves an open question[3].

”Hitler’s ally”: what actually lies behind the label

The Kremlin cliché “Bandera = Hitler’s ally” rests on several real facts which, if not muddled together, paint a more complex picture — and which do not soften the crimes (more on those below), but only state precisely who was where.

Bandera did not enter Lviv and was not even in Ukraine during the war. In 1941 his deputies and two battalions of Ukrainian nationalists marched in with the Wehrmacht, while Bandera himself was at that time in Kraków[6]. Subsequently, from 1941 to 1944, he was held in the German concentration camp of Sachsenhausen — where the Nazis themselves had thrown him (more on this below)[12].

The “Nachtigall” and “Roland” battalions were not “SS.” These were two special battalions formed in 1941 within the “Brandenburg-800” regiment — a unit of the military intelligence (Abwehr) of Nazi Germany, not the Waffen-SS[7]. The Abwehr was headed by Admiral Wilhelm Canaris — a Baltic German born in the Russian Empire; unlike Hitler, with his racial dogma about “Slavic Untermenschen,” Canaris reckoned not to enslave but to break up the USSR and create buffer states allied with Germany — a plan Hitler did not share[8]. A common Russian confusion conflates these 1941 battalions with the Waffen-SS “Galicia” division — which was created only in 1943 and was an entirely different formation[11]. The distinction is significant: the OUN’s “proto-fascist” features are not membership in the SS.

The Act of June 30, 1941, had several editions. In the version proclaimed from a balcony on Lviv’s Rynok Square, the end did indeed mention “hope in Adolf Hitler and Nazi Germany”; in the draft versions this phrase was absent[9]. In any case, Hitler did not recognize the independence: the Germans arrested Bandera and the head of the proclaimed government, Yaroslav Stetsko, and the battalions themselves were disbanded after Bandera’s arrest[10].

None of these facts “whitewash” the OUN — and precisely for that reason they are compatible with the honest framing of the next section. They only show that the label “Hitler’s ally” conceals a real collision: a movement that hoped to use Germany for its own state very quickly found itself in conflict with it — while the participation of some nationalists in the Holocaust does not cancel out that conflict.

The red-and-black flag: a party symbol, not an “SS” one

Another recognizable pretext for the label is the red-and-black flag, which flies at the front alongside the blue-and-yellow one. It appeared during World War II as the party flag of the revolutionary OUN — the Banderites: at their Second Grand Assembly in 1941 they abandoned the trident-with-sword and adopted a red-and-black banner (red for the blood spilled in the struggle, black for the native soil). The Melnykites, by contrast, kept the blue flag with a golden trident. The blue-and-yellow remained the national flag, while the red-and-black was a party-military symbol of the Bandera wing, to which most of the UPA’s command staff belonged — hence its enduring association with the insurgent army[24].

In Soviet times this symbolism was banned. Today, according to Dribnytsia, Ukrainians see in the red-and-black flag not a “Banderite ideology” (which came down to the struggle for an independent state) but a symbol of resistance to Russian aggression: in many cities it is raised on the same pole as the state flag. As with “Nachtigall” or the Act of June 30, the label holds only until one specifies what this symbol is and where it comes from.

”A single document”: what holds up the “Nazi accomplice” label

In May 2025 the historian Vitalii Dribnytsia took this same label apart in a live dialogue with the pro-Russian blogger Black Vata — answering the question of why the “Nazi accomplice” Bandera and the “captain of the German army” Shukhevych became Heroes of Ukraine. His answer is valuable because it lays bare the methodology of the myth: the entire evidentiary case comes down to a single document. “The only document all Russians rely on” is the Act of June 30, 1941, with its closing phrase about hope for the support of the “Greater German state” and of Adolf Hitler personally — that is, an attempt to strike a deal with the Nazis for the sake of independence, to which the Nazi leadership “reacted extremely unfavorably”[18]. The subsequent facts, already familiar from the previous section, close the logical loop: Bandera was ordered to revoke the Act, he refused — and spent 1941 to 1944 in Sachsenhausen[19]. The reckoning reached his family too: two of Stepan’s brothers, Vasyl and Oleksandr, perished in Auschwitz in the summer of 1942.

With Shukhevych it is the same precision instead of a label. The “captain of the German army” from the blogger’s question was in fact a Hauptmann not of the Wehrmacht but of the Abwehr, the military intelligence — the same structure under Canaris within which “Nachtigall” and “Roland” were formed in 1941. According to Dribnytsia, the Bandera wing of the OUN used every available option — military training in the Abwehr, weapons when possible — with the aim of fighting for an independent Ukraine; this, he reminds, is how many colonized peoples acted: some Indians fought for the British Empire, while Indian volunteer units fought on the side of Nazi Germany to break free of colonial dependence on London[20]. This is an explanation of motive, not an indulgence: as recorded above, instrumental cooperation cancels neither the OUN’s proto-fascist features nor the participation of some nationalists in crimes.

There is also an irony here that propaganda prefers not to notice: it was precisely the Melnyk wing, headed by Andrii Melnyk, that advocated an active alliance with Nazi Germany — its structures were subordinated to the state structures of Germany. The Banderites, according to Dribnytsia, had no such alliance: at most they negotiated at the local level with the German police and the Wehrmacht — again, for the sake of weapons. “But not once in four years has anyone asked me about the Melnykites,” the historian remarks: the label attaches to precisely the wing that broke with Germany[21].

The confusion begins with the names themselves. The OUN, founded in 1929, existed after the 1940–1941 split as two wings, and in the documents of the era they appear as the OUN (the Melnykites kept the original name) and the OUN-Revolutionary headed by Bandera. The familiar “Melnykites” and “Banderites” are a later naming tradition, Soviet in origin; the very name “Banderites” did not exist during World War II — “they were invented later”[22]. For propaganda this blurriness is convenient: the label “OUN = Nazis” works only as long as no one specifies which wing, in which years, did what.

”Nuremberg acquitted Bandera”: a myth about a trial that never happened

Another argument propaganda relies on is that the “Nuremberg Tribunal refused to consider Bandera,” and that he is therefore “acquitted.” In a 2026 dispute with a pro-Russian interlocutor from Novosibirsk, Dribnytsia hears exactly this claim: if Bandera was not tried at Nuremberg, then he cannot be deemed a “Nazi”[30]. The historian shows that the very framing of the question is false.

The International Military Tribunal at Nuremberg (1945–1946) did not “refuse” to consider Bandera — the question simply fell outside its jurisdiction and was never raised. Under the Tribunal’s Charter (the London Agreement of 8 August 1945) and by agreement among the prosecutors of the Allied powers, the court examined exclusively the crimes of the major war criminals of Nazi Germany — crimes against peace, war crimes, and crimes against humanity of the Third Reich. Neither the OUN, nor the UPA, nor Bandera or Shukhevych were defendants before the tribunal, and no verdict against them exists[30].

The paradox is that the handful of Nuremberg documents that do mention the OUN and UPA testify against the Kremlin version, not for it. According to Dribnytsia, the trial materials contain three or four documents mentioning Stepan Bandera and the Ukrainian Insurgent Army, and it was the Soviet side that submitted them. These documents stated that Bandera did not want to cooperate with the Germans, while a German document on the UPA demanded that these insurgents be “quickly caught and destroyed.” That is, the Soviet prosecution tried to present the very confrontation between Nazi Germany and the UPA as yet another crime of Nazism — but these documents found no place in the final judgment, and the question was never considered at all[31]. The irony is obvious: a document meant to “expose” the UPA in fact records that the UPA fought against the Germans. The exact figure — “three or four documents” — is given here as the historian’s oral statement; the substance, however, is confirmed: among the Nuremberg materials there is indeed a Soviet document, 014-USSR — a secret circular concerning an Einsatzgruppe (November 1941) — in which the “Bandera movement” is described as preparing an anti-Nazi uprising for the sake of an independent Ukraine.

An honest reckoning with the past

The hardest part — and it is precisely here that Zaitsev shows what an honest, rather than apologetic, position looks like. The work of the Canadian historian John-Paul Himka on the participation of the OUN and UPA in the Holocaust is, in Zaitsev’s words, a serious challenge to “Ukrainian historians who deny the participation of Ukrainian nationalists in the extermination of Jews.” Himka, he stresses, does not “work for Russia” — on the contrary, he condemns Russian aggression; his charge is that an uncritical cult of the OUN-UPA harms Ukrainian statehood itself[4].

Zaitsev’s conclusion is blunt: there is no denying that many Ukrainian nationalists took part in violence against the Jewish population — in the militia created by the OUN, in the German auxiliary police infiltrated by the OUN, and on their own initiative[4]. As for the OUN leadership, he cautiously suggests rather indifference: Jews were not regarded as part of the Ukrainian political nation. And as for Volhynia: Bandera, imprisoned at the time in Sachsenhausen, was hardly aware of the events in real time — but “afterward he did not condemn them, and that too must be acknowledged”[5].

To understand the roots of this antisemitism, it is worth naming the ideological trope on which it rested — “Judeo-Bolshevism” (the equation of Jewry with Bolshevism, the cliché “Jews = Bolsheviks”). In a separate conversation, Dribnytsia examines it through the works of the historian Aleksandr Gogun on Ukraine “between Hitler and Stalin”: in the nationalist propaganda of those years Jewry was directly tied to Bolshevism, and from this was derived the need to “limit its influence”[32]. It was precisely this trope — not a call for the physical extermination of Jews, but their identification with communism — that fed everyday antisemitism. But Dribnytsia at once cautions that the claim “Jews = Bolsheviks” is statistically inaccurate[33]. Although the share of people of Jewish origin among the early Bolshevik leadership was disproportionately high relative to their share of the population, the overwhelming majority of Jews were not Bolsheviks, and the Bolsheviks themselves were mostly not Jews. “Judeo-Bolshevism” is not a statement of fact but a myth-construct: the historian Paul Hanebrink, in his book “A Specter Haunting Europe” (2018), shows how counter-revolutionary, fascist, and Nazi movements from 1917 onward turned this fantasy of a “Jewish-Bolshevik conspiracy” into a political weapon that ultimately paved the way to the Holocaust.

The Volhynia tragedy itself is also part of this honest reckoning, not an exception to it. In the summer of 1943, in Volhynia, the UPA carried out an ethnic cleansing of the Polish civilian population: coordinated attacks on Polish villages (culminating in the “Bloody Sunday” of July 11, 1943) that spared neither women nor children. Estimates of Polish casualties in Volhynia and Eastern Galicia vary: Polish historiography mostly cites 50,000–100,000 dead; historians such as Timothy Snyder, around 40,000–60,000 in Volhynia and another ~25,000 in Galicia; Ukrainian estimates are lower. The cleansings were mutual, but deeply asymmetrical: in response the Polish underground also killed Ukrainian civilians, but on an order of magnitude smaller scale. This is a war crime that an honest history names rather than conceals[13]. The classification of the event remains a matter of scholarly debate (Poland defines it as genocide, most Ukrainian and Western historians as ethnic cleansing/tragedy), but the very fact of the mass killing of Polish civilians is denied by no specialist. Russia actively speculates on Volhynia, setting Poles and Ukrainians against each other — yet this speculation gives no grounds either to deny or to justify the crime.

In one of the disputes Dribnytsia adds to Volhynia a geopolitical backdrop absent from the Kremlin version. The fate of these lands was being decided at the 1943 Tehran Conference: the Allies — Churchill and Roosevelt — agreed that the territories Stalin had seized in 1939 (roughly along the “Curzon Line”) would remain with the USSR, while Poland would be compensated in the west at the expense of German lands; the Polish government-in-exile under Sikorski in London was opposed. In the historian’s view, hence the motive: the Poles were destroying Ukrainians to prove to the Allies the “Polishness” of Volhynia, while the UPA fought for these lands’ Ukrainian belonging[28]. The Tehran facts are accurate, but this particular causal framing should be read as Dribnytsia’s interpretation: mainstream historiography regards the UPA’s 1943 anti-Polish action not as a reaction to Polish killings but as a planned ethnic cleansing, and the UPA’s large-scale attacks chronologically preceded Tehran.

In the same passage the historian cites two key specialists — the Pole Grzegorz Motyka and the Ukrainian Volodymyr Viatrovych (in the video, a slip of the tongue, “Vladimir Viktorovich”), author of the book “The Second Polish-Ukrainian War, 1942–1947.” According to Dribnytsia, even Motyka in his monograph could not substantiate the existence of a UPA order, so it was a “mutual massacre without an order”[29]. A clarification is needed here. The thesis of no order and full symmetry is, rather, Viatrovych’s position, and it is sharply criticized. Motyka, on the contrary, classifies the UPA’s actions as a planned ethnic cleansing (citing UPA documents from May 1943 and the orders of commander Dmytro Klyachkivsky) and explicitly rejects any equals-sign between the UPA and the Polish Home Army as “historically and morally false.” That is, the very specialist Dribnytsia cites in fact argues for the organized character of the mass killings of Poles — which accords with the honest framing of this section, not with the version of a purely “mutual” massacre.

What this means

The truth here is uncomfortable for both oversimplifications. The Russian cliché “Ukrainians = Banderites = Nazis” is a lie: integral nationalism does not equal Nazism, and the OUN was a national-liberation movement that evolved toward democracy. But the apologetic denial of crimes is also a falsehood, one that honest Ukrainian historians like Zaitsev reject. The strength of Zaitsev’s position lies precisely in the fact that it is not afraid of complexity: to acknowledge both the proto-fascist features and the participation in violence, both the national-liberation essence and the turn toward democracy. Russian propaganda, by contrast, feeds on exactly this — discarding complexity in favor of a label.

Related persons

  • Oleksandr Zaitsev — Doctor of Historical Sciences, professor at the Ukrainian Catholic University
  • Ihor Shchupak — Candidate of Historical Sciences, director of the Tkuma Ukrainian Institute for Holocaust Studies

References

  1. [1] summary
    На питання «чи був ОУН фашистським?», яке постійно нав'язує російська сторона, Зайцев відповідає: «можна, але не варто». ОУН справді мала певні фашистські риси й зазнала впливу фашизму, тож її можна назвати «протофашистською». Але є фундаментальна відмінність: це була передусім національно-визвольна організація, а не фашистська партія при владі.
    Historian Every Saturday: Oleksandr Zaitsev. The phenomenon of Ukrainian nationalism of the 1920s–1950s (09.03.2024) · 09/03/2024 2:51 4:18 7:33
    Back to text
  2. [2] summary
    ОУН потенційно могла перетворитися на повноцінний фашизм у разі здобуття власної держави — такий шанс був 1941 року. Але Гітлер не визнав проголошеної тоді незалежності України; з цього моменту почалася боротьба ОУН у тому числі з фашизмом, і вона відкинула орієнтацію на фашистські держави.
    Historian Every Saturday: Oleksandr Zaitsev. The phenomenon of Ukrainian nationalism of the 1920s–1950s (09.03.2024) · 09/03/2024 8:16 8:31
    Back to text
  3. [3] summary
    Від 1943–1944 років (Третій великий збір ОУН, платформа Української головної визвольної ради) рух почав еволюціонувати в бік демократичного націоналізму, відкинувши інтегральний націоналізм 1930-х. Навіть Бандера в останніх статтях перед убивством уживав поняття демократії й толерантності — хоча чи було це щире переконання, чи кон'юнктура, лишається відкритим питанням.
    Historian Every Saturday: Oleksandr Zaitsev. The phenomenon of Ukrainian nationalism of the 1920s–1950s (09.03.2024) · 09/03/2024 8:40 9:33
    Back to text
  4. [4] summary
    Зайцев чесний щодо найтемнішого: праця Джона-Пола Хімки — серйозний виклик «українським історикам, які заперечують участь українських націоналістів у знищенні євреїв». Годі заперечити, що чимало українських націоналістів брали участь у насильствах щодо єврейського населення — і в міліції ОУН, і в німецькій допоміжній поліції, інфільтрованій ОУН, і з власної ініціативи.
    Historian Every Saturday: Oleksandr Zaitsev. The phenomenon of Ukrainian nationalism of the 1920s–1950s (09.03.2024) · 09/03/2024 31:41 32:25 32:34
    Back to text
  5. [5] summary
    Щодо позиції керівництва ОУН Зайцев обережно припускає радше байдужість: євреїв не розглядали як частину української політичної нації. А щодо Волині: Бандера, ув'язнений у Заксенгаузені, навряд чи знав про події в реальному часі — але «потім цього не засудив, і це теж треба визнати».
    Historian Every Saturday: Oleksandr Zaitsev. The phenomenon of Ukrainian nationalism of the 1920s–1950s (09.03.2024) · 09/03/2024 33:04 46:45 47:01
    Back to text
  6. [6] paraphrase
    Сам Бандера до Львова з німцями не входив — он заходив, заходили его заместители, заходили два батальона. Бандера сидел по-моему в Кракове в это время.
    If Not Bandera, Then Shukhevych; If Not Shukhevych, Then the Red Army (10.10.2022) · 10/10/2022 00:47 01:01
    Back to text
  7. [7] summary
    Заходили два батальона украинских националистов — «Нахтигаль» и «Роланд». Это части роты «Бранденбург-800» — это части военной разведки, постоянная разведка нацистской Германии; ООНовцы сотрудничали с немецкой военной разведкой.
    If Not Bandera, Then Shukhevych; If Not Shukhevych, Then the Red Army (10.10.2022) · 10/10/2022 00:50 00:56 03:08 03:13
    Back to text
  8. [8] summary
    Сотрудничали с разведкой, которую возглавлял адмирал Канарис. Канарис — прибалтийский немец, родился в Российской империи, понимал ситуацию в России в отличие от Гитлера, который считал, что славяне это унтерменши и ни на какие союзы со славянами идти не нужно. Анализ был более вменяемый: он считал, что нужно развалить Советский Союз и создать буферные, союзные Германии государства; Гитлер этого не хотел.
    If Not Bandera, Then Shukhevych; If Not Shukhevych, Then the Red Army (10.10.2022) · 10/10/2022 02:19 02:22 02:33 02:45
    Back to text
  9. [9] summary
    Были разные варианты Акта: в том варианте, который провозгласили на площади Рынок, в конце было, что мы как бы надеемся на Адольфа Гитлера, на нацистскую Германию; есть варианты черновиков, где этой фразы нет.
    If Not Bandera, Then Shukhevych; If Not Shukhevych, Then the Red Army (10.10.2022) · 10/10/2022 01:35 01:48 01:53
    Back to text
  10. [10] summary
    После ареста Бандеры эти два батальона были расформированы: какая-то часть пошла в полицию, какая-то была ликвидирована.
    If Not Bandera, Then Shukhevych; If Not Shukhevych, Then the Red Army (10.10.2022) · 10/10/2022 07:08 07:15 07:20
    Back to text
  11. [11] summary
    «Нахтигаль» и «СС-Галичина» — это разные военные подразделения. «СС-Галичина» создана в сорок третьем году, отряд «Нахтигаль» — где-то в сороковом-сорок первом году.
    From Bandera to the Russo-Ukrainian war (16.05.2022) · 16/05/2022 01:04 01:08 01:15 01:18
    Back to text
  12. [12] paraphrase
    Он сидел в Заксенхаузене, в немецком концлагере — 41, 42, 44, а не был на Украине. Откуда из концлагеря наблюдать?
    From Bandera to the Russo-Ukrainian war (16.05.2022) · 16/05/2022 09:00 09:06 09:10
    Back to text
  13. [13] summary
    Поляки называют волынская резня, мы называем волынская трагедия. В сорок третий год на Волыни были боевые действия армии краёвой против Украинской повстанческой армии. Это называется этнические чистки: поляки вырезали мирное население украинское, УПА вырезала мирное население польское. Это взаимно этнические чистки. Это большая трагедия в истории двух народов, а россияне это всё дело политизируют.
    With a Medic about Bandera (with prologue and epilogue) (27.07.2022) · 27/07/2022 00:48 01:02 01:39
    Back to text
  14. [14] summary
    Більшість росіян не відрізняє нацизм від націоналізму, для них це однакові речі. А визначення фашизму історики до сьогоднішнього дня не склали якогось єдиного: до фашизму відносять крайні праві, як правило націоналістичні рухи — сюди можна включити і франкізм іспанський, і фашизм італійський Беніто Муссоліні, і німецький нацизм; поняття розмите.
    A new history textbook for Ukraine. What should it be like? (I. Shchupak's webinar with V. Dribnytsia, part 1) (21.02.2024) · 21/02/2024 11:37 11:43 12:15 12:20
    Back to text
  15. [15] summary
    Італійський фашизм намагався побудувати корпоративну державу і не супроводжувався таким крайнім антисемітизмом, як нацизм; навіть серед друзів Муссоліні, серед активістів фашистської партії певний час були євреї. Головне, що об'єднує фашизм і франкізм, — це тоталітарні ідеї про особливу важливість держави й намагання реалізувати імперські цілі.
    A new history textbook for Ukraine. What should it be like? (I. Shchupak's webinar with V. Dribnytsia, part 1) (21.02.2024) · 21/02/2024 13:03 13:11 13:19 13:26
    Back to text
  16. [16] summary
    Крайня права течія, яка по-перше ґрунтується на біологічній псевдорасовій теорії про те, що всі раси в світі розташовані ієрархічно і арійська так звана біла раса вище всього; потім це печерний антикомунізм і антисемітизм. І це те, що властиво було для Німеччини як практика — не тільки як теорія нацизму, а як практика державного будівництва з 33-го по 45-й рік.
    A new history textbook for Ukraine. What should it be like? (I. Shchupak's webinar with V. Dribnytsia, part 1) (21.02.2024) · 21/02/2024 14:08 14:18 14:22 14:32
    Back to text
  17. [17] summary
    Націоналізм поняття дуже широке, історики нараховують понад 15 видів: громадянський, державницький, мовний, економічний. Якщо скласти докупи політичний націоналізм, то головна ідея — це здобуття незалежності власної держави, і характерний він для поневолених народів, які не мають своєї держави; націоналізм може бути і лівий, і правий. Без конструктивного націоналізму не може бути створена жодна національна держава — чи це Індія, Україна чи Бангладеш; натомість є шовінізм, який намагається ствердити панування свого етносу за рахунок інших, і великодержавний шовінізм пануючої нації, як у Російській імперії і сучасній Росії.
    A new history textbook for Ukraine. What should it be like? (I. Shchupak's webinar with V. Dribnytsia, part 1) (21.02.2024) · 21/02/2024 18:15 18:31 18:37 19:44 20:00
    Back to text
  18. [18] summary
    Це суцільні маніпуляції: Степан Бандера ніколи посібником нацистів не був. Єдиний документ, на який всі росіяни спираються, — це акт проголошення незалежності України від 30 червня 41-го року, де чітко написано, що сподіваємося на підтримку Великонімецької держави і лічно товариша Адольфа Гітлера. Тобто була спроба укласти угоду із німецькими нацистами з метою здобути незалежність України. На цю спробу нацистське керівництво відреагувало вкрай незадовільно.
    Ten Questions from the Blogger Black Vata (10.05.2025) · 10/05/2025 39:09 39:16 39:37 39:47
    Back to text
  19. [19] paraphrase
    Заарештувало Степана Бандеру, вимагали скасування цього акту, чого він не зробив. Відповідно, він просидів з 41-го по 44-й рік в Заксенгаузені.
    Ten Questions from the Blogger Black Vata (10.05.2025) · 10/05/2025 39:50 39:56
    Back to text
  20. [20] summary
    Роман Шухевич був капітаном, мабуть, не в вермахті, а в Абвері — Абвер це військова розвідка. І знов таки все це робилося з метою здобути незалежну Україну: політичне керівництво ОУН, бандерівське крило, використовувало всі можливі варіанти для того, щоб здобути вишкіл військовий в Абвері, здобути зброю при можливості і з метою боротися за незалежну Україну. Так робили багато колоніальних народів: частина індусів воювала на боці Британської імперії, а індійський корпус підтримував нацистську Німеччину з метою вирватися із колоніальної залежності Великої Британії.
    Ten Questions from the Blogger Black Vata (10.05.2025) · 10/05/2025 40:02 40:14 40:44 41:06
    Back to text
  21. [21] summary
    Найсмішніше те, що за активний союз з нацистською Німеччиною виступало мельниківське крило на чолі з Андрієм Мельником. Вони чітко співпрацювали з нацистською Німеччиною, їхні структури були підпорядковані державним структурам Німеччини. Але ще ні разу за чотири роки мене про мельниківців не питали. Бандерівці, на відміну від мельниківців, ніколи не страждали таким союзом: на місцевому рівні намагалися домовитися із німецькою поліцією, із вермахтом, знов таки для того, щоб отримати зброю для боротьби за незалежну Україну.
    Ten Questions from the Blogger Black Vata (10.05.2025) · 10/05/2025 42:00 42:14 42:24 42:31
    Back to text
  22. [22] summary
    ОУН, яке виникло у 29-му році, було розділено на два крила. Офіційно було ОУН, яке ми називаємо ОУН(м), а воно називалось просто ОУН, і ОУН революційне на чолі з Бандерою. Тобто в документах вони є ОУН і ОУН революційне, а вже ми називаємо, щоб нам було зрозуміло, тих мельниківцями, а тих бандерівцями — така радянська традиція збереглася. До речі, і бандерівців не було під час Другої світової — пізніше їх придумали.
    Ten Questions from the Blogger Black Vata (10.05.2025) · 10/05/2025 42:56 43:11 43:18 43:33
    Back to text
  23. [23] summary
    Організація українських націоналістів була створена в 1929 році у Відні полковником Євгеном Коновальцем — учасником української революції 1917—1921 років, який очолював військовий підрозділ української держави за Гетьманату Скоропадського. Метою ОУН була боротьба за незалежну соборну Україну, бо на 1929 рік українці власної держави не отримали: Галичину й Волинь окупувала Польща, Закарпаття відійшло Чехословаччині, найбільша частина стала Радянською Україною. У 1938 році радянська розвідка вбила Коновальця вибухівкою в Роттердамі, організацію очолив Андрій Мельник, а в 1940 році вона розкололася на ОУН (мельниківців) і ОУН революційну (бандерівців).
    On Ukrainian Nationalism, for the Ukrainian Community in Italy and for Italians (06.12.2025) · 06/12/2025 05:42 05:46 08:17 08:23 09:06
    Back to text
  24. [24] summary
    Червоно-чорний прапор з'явився під час Другої світової війни як партійний прапор ОУН революційної — бандерівців. Мельниківці зберегли синій прапор із жовтим тризубом (центральний зуб у вигляді меча), а бандерівці взяли для себе червоно-чорну символіку. Цей партійний прапор частково використовувала й Українська повстанська армія, бо більшість її офіцерського складу були бандерівці. У радянські часи символіка була заборонена; сьогодні в очах українців це не «бандерівський» прапор, а один із символів спротиву російській агресії — у багатьох містах його піднімають поряд із державним.
    On Ukrainian Nationalism, for the Ukrainian Community in Italy and for Italians (06.12.2025) · 06/12/2025 02:25 02:44 03:16 04:09 04:23
    Back to text
  25. [25] summary
    Якоїсь окремої бандерівської ідеології не існує — це ідеологія нормального політичного європейського націоналізму, боротьби за власну незалежну державу. Це те, що пройшла Італія в другій половині XIX століття, коли під проводом Сардинського королівства, за участі Мадзіні й Гарібальді, окремі італійські держави об'єдналися в одне королівство на чолі з Віктором Емануїлом. Тільки в Італії це відбулося в другій половині XIX століття, а українські націоналісти намагалися зробити те саме всередині XX століття.
    On Ukrainian Nationalism, for the Ukrainian Community in Italy and for Italians (06.12.2025) · 06/12/2025 10:01 10:25 10:48
    Back to text
  26. [26] summary
    А сам Умберто Эко, он же ж 10 пунктов фашизма выдвинул. А в 9 лет Умберто Эко написал эссе как раз на одном из итальянских конкурсов, где хвалил Бенито Муссолини.
    Promoting History and Historians (28.06.2026) · 28/06/2026 14:53 14:55 15:00 15:04
    Back to text
  27. [27] summary
    «Слава России» — это официальный лозунг русской нацистской партии, которая существовала в Манчжоу-Го в 30-х годах XX века: они зиговали, кричали «Слава России». Этот лозунг сегодня использует и ваша молодёжь, и Путин кричал «Слава России» на годовщине присоединения Крыма. А нас вы обвиняете в том, что у нас есть лозунг «Україна понад усе», которым мы защищаем свою землю от агрессии. Каждый лозунг имеет своё значение в конкретной ситуации, а не абстрактно.
    Ukraine Is Part of European Civilization (28.11.2024) · 28/11/2024 02:28 02:39 03:09 04:24
    Back to text
  28. [28] summary
    В 39 году Гитлер и Сталин поделили Польшу, правительство Сикорского эмигрировало в Лондон. В 43 году на Тегеранской конференции было определено, что те территории, которые Сталин забрал в 39 году, так и останутся в составе Советского Союза — на это согласились и Черчилль, и Рузвельт, а в обмен после победы Польше отдадут часть восточных земель Германии как компенсацию. Польское правительство было против этих договорённостей. Соответственно поляки вырезали украинцев на территории Волыни, чтобы доказать союзникам, что это польская территория, заселённая в основном поляками. Украинская повстанческая армия боролась за независимую Украину и считала, что это украинская территория.
    From Rus' to the Volhynia Tragedy (compilation, 23.08.2023) · 23/08/2023 13:08 13:18 13:33 13:45 14:04
    Back to text
  29. [29] summary
    Волынская резня — у нас в Украине Волынская трагедия. Почитайте Мотыку, это с польской стороны, главный польский специалист по этому вопросу. Даже он в своей книге не мог обосновать вывод, что был какой-то приказ. Приказа УПА не было, это взаимная резня: украинцы вырезали поляков, поляки вырезали украинцев. С украинской стороны специалист Владимир Вятрович, у него есть книга «Украинско-польский конфликт 1942—47».
    From Rus' to the Volhynia Tragedy (compilation, 23.08.2023) · 23/08/2023 11:33 12:04 12:11 15:12 15:25
    Back to text
  30. [30] summary
    Про Нюрнберг кто-то говорил, про Степана Бандеру, потому что говорят, что типа он нацист, и Нюрнбергский процесс его отказался рассматривать. — Нюрнбергский процесс не отказался рассматривать этот вопрос, он даже не поднимался. По договорённости между прокурорами союзных стран было решено, что рассматривать будут исключительно преступления против человечности нацистской Германии. Всё, точка. Причём здесь Степан Бандера?
    "Pakh-pakh-pakh": A Dispute with a Russian from Novosibirsk on Nuremberg and Crimea (20.06.2026) · 20/06/2026 21:47 22:07 22:12 22:25
    Back to text
  31. [31] summary
    Вообще в Нюрнбергском процессе есть три или четыре документа, где упоминается Степан Бандера и Украинская повстанческая армия. Эти документы подавались советской стороной. В этих документах говорилось, что Бандера не хочет сотрудничать с немцами, а в немецком документе об УПА — что нужно этих повстанцев быстро выловить и уничтожить. То есть советская сторона пыталась подать противостояние между нацистской Германией и Украинской повстанческой армией как ещё одно из преступлений нацистской Германии. Но эти документы не нашли места в общем выводе, там эти вопросы вообще не рассматривались.
    "Pakh-pakh-pakh": A Dispute with a Russian from Novosibirsk on Nuremberg and Crimea (20.06.2026) · 20/06/2026 22:29 22:43 22:53 23:02 23:16
    Back to text
  32. [32] summary
    В книге есть антиеврейские заявления: еврейство напрямую связывается с большевизмом. Если евреи поддерживают большевистскую идеологию, то нужно ограничить их влияние — вот такими формулировками. Связывание еврейства и большевизма — это один из элементов пропаганды.
    A Pleasant Conversation with a Subscriber about History (22.12.2021) · 22/12/2021 02:44 02:47 03:35
    Back to text
  33. [33] paraphrase
    По поводу того, что евреи — большевики, я слышал уже многократно. Хотя, как я уже говорил, статистически это не совсем так.
    A Pleasant Conversation with a Subscriber about History (22.12.2021) · 22/12/2021 03:06 03:09 03:12
    Back to text

Sources

  1. book Олександр Зайцев (2013) Український інтеґральний націоналізм (1920-ті – 1930-ті роки): Нариси інтелектуальної історії — Критика A scholarly monograph on the genesis and evolution of radical Ukrainian nationalism in a European comparative context (Krytyka, Kyiv, 2013; ISBN 978-966-8978-66-1). The author deliberately distances himself from the "heroes or criminals" debate.
  2. book John-Paul Himka (2021) Ukrainian Nationalists and the Holocaust: OUN and UPA's Participation in the Destruction of Ukrainian Jewry, 1941–1944 — ibidem-Verlag A landmark study of the participation of the OUN and UPA in the Holocaust, based on Jewish, German, Soviet, and OUN sources (Stuttgart, 2021; ISBN 978-3-8382-1548-8). Himka condemns Russian aggression; his work is a challenge to denial, not "work for Russia."
  3. book Paul Hanebrink (2018) A Specter Haunting Europe: The Myth of Judeo-Bolshevism — Cambridge, MA: Harvard University Press An academic history of the 'Judeo-Bolshevism' trope — the fantasy of a 'Jewish-Bolshevik conspiracy against Europe' (Harvard, 2018; ISBN 978-0-674-04768-6). It shows how counter-revolutionary, fascist, and Nazi movements from 1917 onward turned this myth into a political weapon that ultimately paved the way to the Holocaust. Basis for the claim that equating 'Jews = Bolsheviks' is statistically untenable.
  4. web Internet Encyclopedia of Ukraine (CIUS) Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) Academic reference (CIUS): the OUN was founded at the First Congress of Ukrainian Nationalists in Vienna, 28 Jan–3 Feb 1929, which elected a Leadership headed by Yevhen Konovalets; the 1940 split produced OUN(m) and OUN(b). Basis for verifying the claims on the OUN's genesis.
  5. web Umberto Eco (1995) Ur-Fascism Umberto Eco's essay "Ur-Fascism" (The New York Review of Books, 22 June 1995). Instead of a single definition of fascism, Eco set out a list of fourteen symptomatic features of "Ur-Fascism"; the same essay contains his autobiographical account of a childhood essay praising Mussolini. Basis for verifying the claim about Eco (the "10 points" and "age 9" figures in the video are inaccurate).
  6. book John J. Stephan (1978) The Russian Fascists: Tragedy and Farce in Exile, 1925–1945 — Harper & Row The classic monograph on the Russian fascist movement in exile (New York, 1978), including Konstantin Rodzaevsky's Russian Fascist Party in Harbin (Manchukuo). Basis for verifying the claim about "Glory to Russia": the party's documented slogan was "God, Nation, Labour," so attributing "Glory to Russia" specifically to this party should be treated with caution — while the fact that a real Russian fascist party existed is itself well established.
  7. book Grzegorz Motyka (2011) Od rzezi wołyńskiej do akcji «Wisła». Konflikt polsko-ukraiński 1943–1947 — Wydawnictwo Literackie The leading work of Polish historiography on the Polish-Ukrainian conflict (Kraków, 2011; in Polish). Motyka classifies the UPA's actions as a PLANNED ethnic cleansing and explicitly rejects any "symmetry" with the Polish Home Army — that is, his position is the opposite of the "mutual massacre with no order" thesis the video attributes to him.
  8. book Володимир В'ятрович (2011) Друга польсько-українська війна. 1942–1947 — Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» The Ukrainian historiographical position (a symmetrical "second" conflict, the absence of a centralized OUN order against Poles; Kyiv, 2011; in Ukrainian). The work is sharply criticized by Polish and some Western historians (including Motyka) as false symmetry. Cited as a subject of scholarly debate — to be read alongside Motyka, not as a final answer.
  9. document International Military Tribunal (Nuremberg) (1945) Charter of the International Military Tribunal (London Agreement, 8 August 1945) The Charter of the Nuremberg Tribunal (Avalon Project, Yale University). Article 1 limits jurisdiction to "the major war criminals of the European Axis"; Article 6 to crimes against peace, war crimes, and crimes against humanity of Nazi Germany. Basis for verifying the claim: the tribunal did not "refuse to consider Bandera" — the question of the OUN/UPA was outside its jurisdiction, and no verdict against Bandera, Shukhevych, or the OUN/UPA exists. The exact figure of "three or four documents" is given as Dribnytsia's statement; the substance, however, is confirmed — among the trial materials there is Soviet document 014-USSR, which describes the "Bandera movement" as preparing an anti-Nazi uprising.