Частина теми: Друга світова війна
«Визволення» Європи Червоною армією
Міф
Стрижень радянського культу Перемоги — образ Червоної армії, яка «визволила» Європу від нацизму й принесла народам свободу. На цьому образі будується й сучасна російська риторика. Але саме слово «визволення» Гогун уважає некоректним для цих подій: у ньому закладено «свободу», а Радянський Союз був країною суцільної несвободи — звільнити в інше рабство не означає визволити. Тому як історик він уникає терміна «освобождение» щодо дій Червоної армії й пише нейтрально — «зайняла», «взяла»[1].
Показово, що цей відтінок розумів і сам Сталін. За міста, які були жертвами нацистської окупації, давали медаль «за визволення Праги», «за визволення Варшави», а за німецькі чи союзні Гітлеру — «за взяття Будапешта»[2]. Різниця в нагородах виказує різницю в суті дій.
Пограбування, санкціоноване згори
Матеріальне становище зайнятих територій погіршувалося відразу. До грудня 1944 року Сталін потурав грабункам і почасти зґвалтуванням — за свідченнями, навіть дорікав югославським комуністам за «неповагу» до Червоної армії. А постанова Державного комітету оборони № 7054 від 1 грудня 1944 року, формально спрямована проти незаконного використання трофейного майна, по суті приписувала віддавати награбоване «нужденним офіцерам»[3]. У травні–червні 1945-го Сталін звільнив солдатів, що поверталися додому, від митного огляду — масштабна операція з вивезення цінностей, золота й коштовностей[4].
«Репарації» як демонтаж
Найбільшим за обсягом було вилучення промисловості під виглядом репарацій. Їх платили чотири держави — Німеччина, Фінляндія, Румунія та Угорщина, — хоча Фінляндія й Румунія самі були жертвами неспровокованої радянської агресії. Під маркою «німецького майна» забирали що завгодно: демонтували близько 5500 підприємств (так само в Маньчжурії та Північній Кореї)[5]. Демонтаж нерідко був настільки нерозважливим, що цілі виробничі лінії опинялися на смітнику — про що свідчать мемуари, які наводить Гогун.
Безоглядність реквізицій обурювала навіть нові прорадянські уряди. 10 липня 1945 року голова Польщі Болеслав Берут писав Маленкову, що радянські трофейні команди в переданій Польщі Східній Пруссії демонтують залізниці й електрообладнання, паралізуючи місцеве господарство без жодної користі для СРСР[6]. Канонічна академічна праця про радянську зону окупації — «The Russians in Germany» Нормана Наймарка — описує те саме як систему, а не поодинокі ексцеси.
Що це значить
«Визволення» — слово, що приховує суть події під моральним знаком. Червона армія справді поклала край нацистській окупації — але те, що вона принесла натомість, не було ні свободою, ні добробутом: окупація, демонтаж економіки, насильство. Розрізняти «розгром нацизму» і «визволення народів» тут принципово: перше сталося, друге — пропагандистський ярлик, який і сьогодні живить російський культ Перемоги.
Пов'язані персоналії
- Олександр Гогун — Історик, дослідник Другої світової війни та радянського режиму
Посилання
- [1] узагальнення
Слово «освобождение» некорректно для этих действий, потому что в нём заложено слово «свобода», а Советский Союз был страной поголовного рабства. Как историк я не использую термин «освобождение» применительно к действиям Красной армии — пишу нейтрально: заняла, взяла.
Повернутися до тексту - [2] узагальнення
Этот смысловой оттенок понимал и Сталин: за города — жертвы нацистской оккупации давали медаль «за освобождение Праги», «за освобождение Варшавы», а за немецкие или союзные нацистам — «за взятие Будапешта».
Повернутися до тексту - [3] узагальнення
До декабря 1944 года Сталин попустительствовал грабежу и отчасти изнасилованиям («солдат возьмёт пустяк — ерунда»), упрекая даже югославских коммунистов в неуважении к Красной армии. Постановление ГКО № 7054 от 1 декабря 1944 года, формально против незаконного использования трофейного имущества, по сути предписывало отдавать награбленное «нуждающимся офицерам».
Повернутися до тексту - [4] узагальнення
В мае–июне 1945 года Сталин освободил возвращающихся домой солдат от таможенного досмотра — массовое мероприятие по вывозу мелких ценностей, золота и бриллиантов.
Повернутися до тексту - [5] узагальнення
«Репарации» — это прежде всего демонтаж станков и заводов. Их платили четыре государства: Германия, Финляндия, Румыния и Венгрия, — хотя Финляндия и Румыния сами были жертвами неспровоцированной советской агрессии. Под маркой «германского имущества» забирали что хотели — около 5500 предприятий (также в Маньчжурии и Северной Корее); демонтаж был так нерасчётлив, что нередко всю производственную линию выбрасывали на свалку.
Повернутися до тексту - [6] узагальнення
Против размаха реквизиций протестовали даже новые коммунистические власти: 10 июля 1945 года глава Польши Болеслав Берут писал Маленкову, что советские трофейные команды в отошедшей Польше Восточной Пруссии демонтируют железные дороги и электрооборудование, парализуя местное хозяйство без всякой пользы для СССР.
Повернутися до тексту
Джерела
- книга (1995) The Russians in Germany: A History of the Soviet Zone of Occupation, 1945–1949 — Harvard University Press Класична академічна праця про радянську зону окупації Німеччини (Belknap Press of Harvard UP, 1995; ISBN 978-0674784055) — документує демонтаж промисловості, реквізиції й насильство як систему, а не ексцеси. Незалежне підкріплення тез лекції.