Хронологія

Російський міф «Київської Русі не було, бо це штучний термін XIX століття» — підміна понять: сучасна назва й легенда про Рюрика не скасовують реальної держави Русь із центром у Києві.

Міф «Україна означає окраїна Росії»: назву вперше згадано 1187 року — за століття до Москви-держави, а корінь «край» означає «країна, земля» — як у Пересопницькому Євангелії і на картах XVII століття.

Міф «українська ідентичність штучна, а Русь = росіяни» хибний: домодерна свідомість ішла від «тутейшої» через «земляну» до руської, а «Русь/русин» стала етнонімом українських земель у XIII столітті.

Міф, що Росія — спадкоємиця Київської Русі, а Київ «исконно русский»: насправді Москва успадкувала грецьку назву Русі (Ῥωσία → «Россия»), яку митрополит привіз у Залісся після монгольської навали.

Після Русі українські землі ввійшли не до Москви, а до Литви й Польщі, а далі — у козацьку державу. Цю тяглість Москва демонтувала війною й указами Катерини II, а не «успадкувала».

Міф про «зраду» Мазепи однобокий: відносини Гетьманщини з Москвою регулювалися договорами (Коломацькі статті 1687), а «зраду» переглядає навіть російська історикиня Таїрова-Яковлева.

Берестейська унія 1596 створила греко-католицьку церкву — союз Києва з Римом. Київ підлягав Царгороду, не Москві; Московський патріархат (1589) — новий політичний проєкт із претензією на руські землі.

Міф про «возз'єднання України з Росією» 1654 року: Переяслав був військовим протекторатом — одним із союзів Хмельницького (Крим, Молдова, Швеція), а землі поділив лише Вічний мир 1686 по Дніпру.

Ранньомодерна Україна в Речі Посполитій — самоврядне суспільство з верховенством права (Литовський статут) і принципом «нічого про нас без нас». Антипод московського самодержавства.

Правобережна Україна потрапила до Росії не «споконвіку», а через поділи Польщі (1772–1795). Росія виправдала анексію міфічним «київським спадком»; слабкість Сейму прискорила розпад держави.

Міф «українська — діалект російської» спростовує чотиритомний словник Грінченка (1907–1909) — «паспорт нації»: кодифікована мова доводить реальність і мови, і нації.

Міф «українські міста заснували російські царі»: в указі Катерини ІІ немає слова «Одеса», Донецьк заснував валлієць Джон Х'юз, а кримські міста існували століттями до анексії 1783 року.

Російський міф «українців-нації ніколи не було, Україну вигадав Ленін» — хибний. Сучасна українська нація постала у XIX столітті як нормальний європейський модерний процес із глибоким корінням.

Міф «державу Україна створили більшовики» хибний: у 1917–1921 постали УНР, Гетьманат, ЗУНР, Директорія. Незалежність — IV Універсал 22.01.1918, соборність — Акт злуки 22.01.1919, задовго до УСРР.

Автора всесвітнього «Щедрика» (Carol of the Bells) Миколу Леонтовича 1921 року застрелив агент ЧК. Радянська влада приховала вбивство, звалюючи його на «бандитів» і «петлюрівців».

Версальський мирний договір 1919 року — його умови, наслідки для Німеччини та шлях до Другої світової війни

Міф, що Голодомор — звичайний голод від природних причин: урожай 1931-го був добрий, а масову смерть 1932–33 спричинила хлібозаготівельна політика Сталіна (до 4 млн загиблих в Україні).

Радянський наратив, що в СРСР українець мав більше можливостей, ніж у міжвоєнній Польщі — спростування фактами про землю, освіту й кар'єру (українець був віце-маршалом Сейму).

1939 року на Закарпатті постала Карпатська Україна — держава із Соймом, Конституцією й президентом Августином Волошином. Її роздавили Угорщина й Німеччина. Доказ української державності.

Українська культура 1920-х переживала бурхливе відродження, яке Москва свідомо знищила після 1933 року. Доля Миколи Хвильового, який наклав на себе руки на тлі Голодомору, — символ цієї катастрофи.

Українська церковна незалежність не виникла 2018 року: рух за автокефалію почався 1917-го, УАПЦ постала 1921-го, а радянська влада знищила її репресіями.

Путінський міф «Україну створив Ленін» — навпаки. Більшовики 1919 року завоювали Україну й ігнорували її державність; визнали УСРР лише наприкінці 1920-го, українізація — вимушена поступка.

Росія зводить український націоналізм до «фашизму». Історик Олександр Зайцев відповідає: ОУН була «протофашистською» національно-визвольною організацією, але не нацистською. Складніше за кліше Кремля.

Радянський міф, що СРСР готовий був захистити Чехословаччину 1938, але йому завадили — спростування: договір 1935-го діяв лише після Франції, спільного кордону не було, Польща відмовила в транзиті.

Геополітик Юрій Липа ще у 1930–40-х описав Україну як чорноморську державу й обґрунтував неминучий «розподіл Росії». Захід досі бачить РФ «монолітом» — а Липу за ці ідеї закатував НКВД 1944 року.

Радянський міф про Червону армію-визволительку Європи: насправді — окупація й санкціоноване Сталіним пограбування, а «репарації» означали демонтаж тисяч підприємств навіть із країн-жертв СРСР.

Російська колаборація з нацистами була масовою: армія Власова, РОНА Камінського, ~1,5 млн поліцаїв. Триколор сучасної РФ був і прапором колаборантів. Дзеркало до міфу «українці-нацисти».

Голокост — частина історії України. СРСР замовчував Бабин Яр, а Росія інструменталізує пам'ять про нього: проросійські наративи зображують українців «суцільними колаборантами», стираючи вину нацистів.

Радянський міф, що польських офіцерів у Катині розстріляли нацисти, спростований документами самого СРСР: убивства скоїло НКВД навесні 1940-го за рішенням Політбюро — зокрема в Харкові.

Масове насильство над цивільними жінками при вступі радянських військ до Німеччини — замовчувана трагедія війни

Договір про ненапад між СРСР та нацистською Німеччиною 1939 року з таємним протоколом про розподіл сфер впливу

СРСР звинувачував німців у підриві ДніпроГЕС 18 серпня 1941 року. Насправді греблю висадили радянські війська за наказом Сталіна — але й поширена цифра «десятки тисяч жертв» не підтверджена.

Понад 2670 українців визнані Праведниками народів світу за порятунок євреїв під час Голокосту. Задокументований контрнаратив до російського міфу про «суцільну колаборацію» українців.

Участь Фінляндії у Другій світовій війні — від Зимової війни з СРСР до війни за повернення власних територій

Дисидентський рух 1950–80-х — опір русифікації заради української мови й незалежності. СРСР таврував дисидентів «спадкоємцями нацизму» — прямий предок російського «денацифікаційного» штампу сьогодні.

Радянські «активні заходи» проти української діаспори: КДБ роками «розкладав» громади за кордоном — нав'язував радянську версію подій, сіяв розбрат, впроваджував агентів. Корені дезінформації.

Міф «Крим передали Україні незаконно» — основа виправдання анексії 2014. Передачу 1954 оформили три укази й зміни до Конституції СРСР, а кордони Росія визнала 1994 і 1997 років.

Кремлівський міф «Росія лише боронилася й миротворила» розбивається об її ж документи: перелік воєн у Постанові КМУ №63 (1994) та ланцюг інтервенцій від Придністров'я до Казахстану.

Російський культ «Великої Перемоги» 9 травня — не вшанування загиблих, а мілітарна квазірелігія й політичний інструмент: Путін як «новий Сталін», якому потрібні «нацисти», знайдені в Україні.

«Постправда» — не звичайна брехня, а коли емоції важливіші за факти (термін Ралфа Кіза, 2004). Це механізм російської пропаганди: «заряджені на емоції» готові фрази, які майже неможливо перевірити.

Початок російської агресії проти України у 2014 році, провал проєкту «Новоросія» та абсурдність геополітичних виправдань Кремля

Українофобія спрямована проти українців як політичної нації й закріплена в законі 2023 року. Російські ІПСО атакують українські символи міфами про «перевернутий прапор» і «неправильний герб».

1991 рік не почав українську державну традицію з нуля: її етапами були Русь, руська суб'єктність у Речі Посполитій, Гетьманщина, держави 1917–1921 років і незалежна Україна.

Кремлівський міф «Росія годувала Україну» перевертає реальність: у СРСР ресурси текли з України до центру — від дашавського газу, що опалював Москву з 1951 року, до вугілля, руди й зерна.

Наратив «Україна не була колонією»: насправді російський колоніалізм був політичним, а не економічним — влада й престиж, а не ресурси, — а «русский мир» є його модернізованим інструментом.

Міф «незалежність 1991 нелегітимна, Україна — штучне утворення». Насправді Акт 24.08.1991 підтвердив референдум 90% «за», а Україна — визнаний правонаступник УРСР і співзасновник ООН 1945 року.

Кремлівський воєнний міф про «нацистську Україну» й «денацифікацію»: насправді Україна законом (декомунізація 2015) забороняє ідеологію та символіку і нацизму, і комунізму — обох тоталітарних режимів.

Як російська держава перетворила шкільні підручники історії на зброю: «єдиний підручник» Мединського-Торкунова (2023), реабілітація Сталіна, головна мета — виправдати агресію проти України.