Розстріляне відродження: як Москва знищила українську культуру

Відродження 1920-х

1920-ті роки в Україні — час потужного культурного піднесення. Микола Хвильовий був, за оцінкою історикині Людмили Турчиної, одним із лідерів — якщо не головним лідером — українського відродження тієї доби^[1]. Навколо нього й таких постатей, як неокласики (Микола Зеров), вирували літературні дискусії, формувалося модерне українське письменство.

Як Москва згортала свободу

Це піднесення відбувалося в умовах радянської влади — і влада його придушила. Хвильового відправили за кордон 1928 року, його позицію розглядали на пленумах ЦК КП(б)У, а нарком освіти Микола Скрипник дав «хвильовізму» класове, тавруюче визначення — нібито це «ідеологічне підґрунтя куркуля»^[2]. Вільну літературну дискусію поступово згортали на користь єдиного дозволеного шаблону — соцреалізму. Це була не випадковість, а політика.

Самогубство 1933 року

Розв’язка збіглася з Голодомором. В останні роки Хвильовому дозволяли виїжджати в села, щоб фіксувати наслідки голоду; за одним із припущень, в одному із сіл він побачив труп власного рідного батька^[3]. 1933 року Хвильовий наклав на себе руки — акт відчаю на тлі водночас винищення селянства голодом і знищення української культури.

Розстріляне відродження

Доля Хвильового — не виняток, а символ. Ціле покоління української творчої й наукової еліти 1920-х було знищене у 1930-х. Назву явищу — «розстріляне відродження» — дала однойменна антологія Юрія Лавріненка (1959). У її передмові прямо сказано: ці твори були заборонені й знищені внаслідок нової політики Москви з придушення й колонізації України після 1933 року.

Що це значить

«Розстріляне відродження» — пряме спростування міфу про радянський «розквіт» української культури. Насправді 1920-ті дали сплеск, а 1930-ті — системне винищення його носіїв. Це та сама імперська логіка, що й Голодомор: фізично знищити не лише селянство, а й інтелектуальну еліту, здатну тримати націю окремою. Культура, яку не змогли підкорити, була стерта — але не до кінця: саме завдяки таким, як Хвильовий, ми знаємо, що́ було знищено.