КДБ проти української діаспори: «активні заходи»

Діаспора, що непокоїла Москву

Після Другої світової війни українська діаспора суттєво зміцніла — особливо в Канаді, де вона налічувала близько мільйона людей. Повоєнна хвиля еміграції була політичною: приїхали освічені люди, науковці, які не бачили для себе майбутнього під більшовицьким режимом. Попри внутрішні поділи на конкурентні течії, перед лицем Москви громада об’єднувалася — і саме ця єдність насторожувала радянську владу^[1].

«Розкладання»: інструкція 1962 року

Відповіддю стала цілеспрямована операція. З кінця 1950-х КДБ розробляє заходи з «розкладання» української діаспори, а 1962 року під грифом «секретно» виходить праця полковника Бориса Шульженка, заступника голови КДБ УРСР, що прописує етапи цього «розкладання»^[2]. Ішлося не про окремі епізоди, а про системну, задокументовану політику.

Три «активні заходи»

Сам термін — «активні заходи» — кадебістський, і він не зник донині. За Сіромським, вони йшли в трьох напрямах^[3]:

1. Нав’язування радянського трактування подій — і минулих, і поточних.
2. Сіяння розбрату між лідерами громади через сфабриковані вкиди: фальшиве звинувачення когось у крадіжці чи негідному вчинку. Навіть після спростування, як зауважує історик, «осад лишається».
3. Інфільтрація агентів КДБ на впливові позиції в українських організаціях — Комітеті українців Канади, Українському конгресовому комітеті Америки, — щоб зсередини провокувати конфлікти й просувати ідею «культурного обміну» із СРСР замість політичного спротиву.

Що це значить

Прийоми, які сьогодні називають «російською гібридною дезінформацією», мають довгу радянську родовід. Сфабрикований компромат, розкол спільнот зсередини, агенти впливу, нав’язування «правильної» версії історії — усе це КДБ системно застосовував проти української діаспори ще пів століття тому. Розуміти цю тяглість важливо: сучасні російські операції — не імпровізація, а продовження старої, добре відпрацьованої школи активних заходів.