Вбивство Леонтовича: хто застрелив автора Щедрика

Композитор, якого співає світ

Микола Леонтович — видатний український композитор, автор «Щедрика». Його обробка старовинної української колядки облетіла світ як різдвяна «Carol of the Bells» і звучить щороку «з усіх телевізорів, радіо й інтернетів»^[1]. За іронією, ім’я автора світ знає значно гірше, ніж мелодію.

Марківська трагедія

У ніч проти 23 січня 1921 року Леонтович гостював у домі свого батька в селі Марківка на Поділлі. Обставини «марківської трагедії» історикиня Лариса Семенко відновила за двома рідкісними документами — записами Гната Яструбецького, друга композитора, якого комітет ушанування пам’яті послав збирати свідчення по гарячих слідах, і щоденником Степана Васильченка^[2]. Убивця попросився переночувати, видаючи себе за чекіста, що бореться з бандитизмом, — а вранці пограбував дім і застрелив композитора.

Чий це був агент

Першим, хто відкрито назвав убивцю більшовицьким агентом-чекістом, був Тележинський — знайомий Леонтовича, який видав за кордоном брошуру його пам’яті^[3]. Пізніші дослідження це підтвердили: убивцею був агент ЧК Афанасій Грищенко, а текст звіту з його іменем оприлюднили лише в 1990-х.

Як приховували правду

Радянська влада робила все, щоб приховати свій слід. Вона називала вбивцю ким завгодно — «петлюрівцем», «денікінцем», «націоналістом» чи просто «бандитом», — але жодного разу чекістом. Перше повідомлення в газеті «Известия» твердило, що Леонтович «загинув від рук бандита»^[4].

Промовиста й сама «німота» архівів: у звітах Гайсинської ЧК за січень–лютий, де занотовано геть усе — навіть скільки випито спиртного й хто стріляв із револьвера, — про вбивство відомого композитора немає жодного слова. Натомість міліціонерів, які попри все розшукували вбивцю Грищенка, згодом репресували^[5].

Що це значить

Вбивство Леонтовича — це початок. Уже на світанку радянської влади (1921) система знищувала українську культуру через її творців, а потім приховувала свій почерк, перекладаючи провину на жертв — «петлюрівців» і «націоналістів». Це та сама модель, що згодом дасть розстріляне відродження і Голодомор: спершу куля чи голод, потім — брехня про те, хто винен. «Тихий геній», чию колядку співає весь світ, загинув від кулі імперії, яка й досі вдає, що ні до чого.