«Росія — завжди миротворець»: міф про миролюбну імперію

Сучасність УкраїнаРосія Оновлено: 18.07.2026 5 хв читання

Міф

Одна з наскрізних тез кремлівської історіографії — безневинність. Мовляв, Росія за всю історію нікого не завойовувала: землі «самі приєднувалися», війни велися виключно оборонні, а російський (радянський) солдат приходить не як завойовник, а як визволитель і миротворець. У розмовній версії це звучить як «молодці, що навели порядок»[4]; в офіційній — як багатовікова місія «збирання земель» і «принесення миру» сусідам.

Проблема цієї тези в тому, що вона суперечить не «українській пропаганді», а власним документам і власній хронології. Достатньо розгорнути перелік воєн, за які сама держава дає статус ветерана, — і образ вічного миротворця розсипається.

«Миротворці» на папері: перелік воєн у власному законі

Основа — український Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (№3551-XII від 22 жовтня 1993 року). Його стаття 6 відносить до учасників бойових дій військових, які брали участь у боях на території інших держав, а конкретний перелік цих держав і періодів доручає визначити Кабінету Міністрів[1]. Цей перелік і затвердила Постанова КМУ №63 від 8 лютого 1994 року — «Про організаційні заходи щодо застосування» згаданого закону[2].

Важлива деталь: тут street-історик Віталій Дрібниця цитує не публіцистику, а нормативний акт. У додатку до постанови — «Перелік держав, міст, територій і періодів бойових дій за участю громадян». Учасники цих боїв прирівнюються до ветеранів Другої світової[1]. Тобто сама держава-спадкоємиця офіційно визнає: її солдати воювали в десятках країн за межами власних кордонів.

Радянська доба: від Угорщини до Афганістану

Перелік із постанови читається як географія холодної війни: Алжир (1962–1964), Ангола (1975–1979), Афганістан (1979–1989), В’єтнам, Єгипет, Ефіопія, Камбоджа, Лаос, Мозамбік, Сирія, а також придушення повстань у Угорщині (1956) та Чехословаччині (1968), бойові дії біля озера Хасан (1938) і війна з Японією (1945)[2]. Загалом — близько півтора десятка конфліктів лише за радянський період[2].

Це не «оборона вітчизни». Радянські танки в Будапешті 1956-го й у Празі 1968-го давили не агресорів, а власних сателітів, які намагалися вийти з-під контролю. «Обмежений контингент» в Афганістані був вторгненням у суверенну країну. Жоден із цих епізодів не вкладається в образ миролюбної держави, що лише боронить свої кордони, — і всі вони задокументовані настільки, що потрапили до українського соціального законодавства.

Афганістан: ціна «миротворчості»

Афганська війна — найкраща ілюстрація того, що ховається за словом «миротворчість». Радянський Союз воював там майже десять років (1979–1989). Офіційні втрати радянської сторони — близько 14 453 загиблих за підрахунками Кривошеєва, за оновленими даними — до 15 051[6]. У відео звучить занижена цифра «13 тисяч» — реальні втрати були помітно більшими[6].

Ще драматичніша ситуація з афганськими втратами. Опонент у диспуті кидає «два з половиною мільйони»[6]; академічні оцінки трохи стриманіші, але страшні самі по собі: від приблизно 562 тисяч до 2 мільйонів загиблих, медіанна оцінка Марека Слівінського — близько 1,25 мільйона, тобто майже 9% довоєнного населення країни[6]. Хоч би яку цифру з цього діапазону взяти, «миротворчістю» це назвати неможливо.

Пострадянські «миротворці»: від Придністров’я до Казахстану

Розпад СРСР нічого не змінив у моделі поведінки — змінилися лише прапори. Ланцюг російських воєнних втручань після 1991 року вишиковується без пауз[3]:

  • 1992 — Придністров’я. Російська 14-та армія під командуванням генерала Лебедя артилерійським ударом 3 липня 1992 року розгромила молдовські сили під Бендерами й фактично завершила війну на боці сепаратистів[3].
  • 1992–2008 — Грузія. Підтримка сепаратистів в Абхазії та Південній Осетії, що завершилася прямою війною з Грузією 2008 року[3].
  • 1994–2009 — дві чеченські війни проти власних громадян[3].
  • 2015 — Сирія, воєнна операція на боці режиму Асада[3].
  • 2014 — Україна, анексія Криму й війна на Донбасі, що переросла у повномасштабне вторгнення 2022 року[3].
  • Січень 2022 — Казахстан, введення військ під вивіскою «миротворчої місії» ОДКБ[3].

Показово, що майже кожен із цих епізодів супроводжувався риторикою про «захист мирного населення» й «відновлення порядку». Саме цю мовну підміну й фіксує співрозмовник Дрібниці: там, де з’являється російський солдат, замість обіцяного миру — «кров і сльози»[4].

Придністров’я: держава, яку не визнав майже ніхто

Окремий сюжет — доля «миротворчих» проєктів. «Придністровська молдавська республіка», заради якої воювала 14-та армія, за тридцять років так і не отримала визнання жодної держави — членкині ООН[5]. Її визнають лише такі ж невизнані утворення: Абхазія, Південна Осетія та колишній Арцах[5].

У відео опонентові приписують тезу, ніби Придністров’я «визнала Північна Корея», — це неточність: офіційного визнання Пхеньяном не було[5]. Але сам механізм показовий: невизнані анклави визнають одне одного по колу, утворюючи замкнену систему з єдиним реальним патроном — Москвою. «Миротворчість», підсумком якої стає заморожений конфлікт і територія-примара, — це не про мир, а про контроль.

Чому це важливо

Міф про Росію-миротворця виконує подвійну роботу. Всередину — виправдовує будь-яку нову війну як «вимушену» й «оборонну». Назовні — маскує загарбання під гуманітарну місію. Але хронологію не сховати: перелік воєн у власному законі[1][2], півтора десятка радянських конфліктів[2], мільйони загиблих в Афганістані[6] й безперервний ланцюг інтервенцій від Придністров’я до Казахстану[3] — усе це не потребує «ворожих» джерел. Держава, яка століттями воює по периметру власних кордонів і за їхніми межами, може називати себе миротворцем лише за умови, що співрозмовник не читав її документів.

Пов'язані персоналії

Посилання

  1. [1] узагальнення
    У нас есть такой закон — о статусе ветеранов войны и гарантиях их социальной защиты, принят ещё в девяносто четвёртом году. Это постановление Кабинета министров от 8 февраля 1994 года номер 63, и там даётся полное перечисление государств и боевых действий; люди, которые принимали участие в этих боевых операциях, приравниваются к ветеранам Великой Отечественной войны.
    «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) · 09.01.2022 01:40 02:13 02:35
    Повернутися до тексту
  2. [2] узагальнення
    Перечисление: Алжир 62–64, Ангола 75–79, Афганистан 78–89, Вьетнам, Египет, Эфиопия, Камбоджа, Лаос, Мозамбик, Сирия, Венгрия, Финляндия, Чехословакия, Югославия, боевые действия возле озера Хасан, Япония в 45-м — и другие. Советский союз принимал участие в полтора десятка военных конфликтов.
    «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) · 09.01.2022 02:45 03:19 03:55
    Повернутися до тексту
  3. [3] узагальнення
    А дальше Россия 14-й армией в Приднестровье поддержала сепаратистов, а дальше российская армия в Абхазии поддержала сепаратистов, а дальше две чеченские войны, а дальше Сирия, а дальше Украина, а сейчас Казахстан. Тебе этого мало?
    «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) · 09.01.2022 04:58 05:14 05:19
    Повернутися до тексту
  4. [4] узагальнення
    Ты мне говоришь: молодцы. Молодцы, что вы убиваете мирных жителей, женщин, детей? Там, где русский солдат, там кровь и слёзы — а ты называешь это миротворчеством.
    «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) · 09.01.2022 05:27 06:47 07:33
    Повернутися до тексту
  5. [5] узагальнення
    Приднестровская молдавская республика не признана никем, кроме таких же самых непризнанных республик.
    «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) · 09.01.2022 05:37 05:44
    Повернутися до тексту
  6. [6] узагальнення
    Сколько мирных жителей в Афганистане положили? Тринадцать тысяч советских солдат и офицеров погибло — и порядка двух с половиной миллионов афганцев.
    «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) · 09.01.2022 07:12 07:16
    Повернутися до тексту

Джерела

  1. веб Верховна Рада України (1993) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII Базовий закон: стаття 6 відносить до учасників бойових дій військових, які брали участь у боях на території ІНШИХ держав; конкретний перелік цих держав і періодів визначає Кабінет Міністрів. Документальна основа факту, що радянські війська воювали за межами СРСР у десятках країн.
  2. веб Кабінет Міністрів України (1994) Постанова КМУ «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України „Про статус ветеранів війни…“» від 08.02.1994 № 63 Саме ця постанова затвердила «Перелік держав, міст, територій і періодів бойових дій за участю громадян України». Тобто перелік воєн — не пропаганда опонентів, а офіційний український нормативний акт: Алжир, Ангола, Афганістан, В'єтнам, Єгипет, Ефіопія, Угорщина, Чехословаччина, оз. Хасан та ін.
  3. веб Wikipedia Soviet–Afghan War Втрати радянської сторони — офіційно близько 14 453 (дані Кривошеєва) — 15 051 загиблих; втрати афганців за різними оцінками — від ~562 тис. до ~2 млн (медіанна оцінка Слівінського ~1,25 млн, ~9% довоєнного населення). Основа для діапазонів у розділі про Афганістан і для коригування завищеної цифри з відео.
  4. веб Wikipedia Transnistrian War Російська 14-та армія під командуванням генерала Лебедя артилерійським ударом 3 липня 1992 року розгромила молдовські сили під Бендерами й фактично завершила воєнну фазу на боці сепаратистів. Документальна основа тези про пряме військове втручання РФ під виглядом «миротворчості».
  5. веб Wikipedia Foreign relations of Transnistria «Придністровську молдавську республіку» не визнала жодна держава — членкиня ООН; її визнають лише такі ж невизнані утворення (Абхазія, Південна Осетія та колишній Арцах). Спростування тези відео, ніби її «визнала Північна Корея» — офіційного визнання Пхеньяном не було.